Понад три роки журналіст Дмитро Хилюк перебуває у російському полоні – очевидці розповіли, що на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну російські військові викрали його з рідного села Козаровичі на Київщині. Лише через два роки Росія визнала, що утримує журналіста в ув'язненні.
За весь час полону рідні не отримали від Дмитра жодної звістки. Про те, в яких умовах та де саме в Росії перебуває журналіст, стало відомо лише зі слів військовополонених, які повернулись до України в результаті обмінів. Історія Дмитра Хилюка – у матеріалі телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю Голосу Америки.
«Кричать: «Лягай» – стріляють»
Батьки Дмитра розповідають, як їхнє село Козаровичі на Київщині окупували російські сили вторгнення. Спершу був обстріл реактивними системами залпового вогню «Град» – одна з ракет влучила в їхній будинок.
«Вибуховою хвилею все рознесло тут: і машину побило, і дах, і всі двері. Двері навіть у сараях повилітали. Усередині вікна і все повилітало», – згадує батько Дмитра Василь Хилюк.
У дворі будинку залишилися уламки від ракети.
Коли обстріли вщухли, в село увійшли російські військові. Це було 3 березня 2022 року. Загарбники вривалися в кожен захоплений будинок зі стріляниною та криками «Лягай».
Навколо будинку спершу почали з автоматами ходити. Потім увірвалися в будинок – нас повиганяли
«Навколо будинку спершу почали з автоматами ходити, – згадує Галина Хилюк. – Потім увірвалися в будинок – нас повиганяли. Не тільки нас, сусіди так само у дворі стояли, як і ми. Їх з’явилося вже дуже багато, почали хазяйнувати. Насамперед позабирали телефони. Все, що було цінне, позабирали. А на ніч влаштувалися вже на балконах. Я так зрозуміла, що ніби як снайпери. Цілу ніч були у нас на балконах».
«Доходимо сюди, де город, за огорожею, і тут вони налітають звідси й звідти. П’ятеро чоловіків, знову ті самі. І вони з автоматами кричать: «Лягай», – стріляють. Ну що, ми зупинилися, руки вгору», – згадує Василь, батько Дмитра Хилюка.
Козаровичі від російських військ ЗСУ звільнили на початку квітня 2022 року. Місцеві бачили, як, відступаючи, військові РФ забрали Дмитра з собою. У журналіста були зв’язані руки, голова обмотана клейкою світлонепроникною стрічкою.
Лише через два роки влада Росії – листом з Міноборони – офіційно підтвердила батькам, що їхній син «перебуває в ув’язненні на території Російської Федерації». Інших пояснень не було.
«Він – просто журналіст, якого абсолютно беззаконно викрали й уже більш ніж три роки тримають у неволі. До нього немає доступу не те що у правозахисників, немає доступу до нього міжнародних організацій, адвокатів», – перераховує директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
«Сподівається на те, що його звільнять»
У яких умовах Дмитра тримають у неволі, у яких СІЗО та колоніях Росії, стало відомо лише зі слів тих, хто повернувся додому в Україну з російського полону.
Збираючи по крихтах інформацію про долю журналіста, з’ясувалося, що після викрадення російська влада спершу тримала Дмитра в одиночній камері в одному з СІЗО неподалік від Брянська.
Потім його етапували до ВК №7 у селищі Пакіно Володимирської області, під містом Ковров. У травні 2024 року, говорячи про ВК №7, про катування, приниження й жорстоке поводження наглядачів із громадянами України, ті, хто там бачив Дмитра, повідомляли: «Він важить не більше від 45 кілограмів».
І це не єдина подробиця з неволі, пов’язана з викраденим російськими військовими журналістом.
Звільнений у травні 2024 року український військовополонений Ігор згадує: «Нас змушували ходити повністю голими тюремним двором посеред зими. За мінус десяти градусів. Під час перевірок охоронці в’язниці й співробітники ФСБ нерідко спускали на ув’язнених собак. Громадян України там постійно змушують співати російський гімн і часто позбавляють їжі».
Військовополоненого Влада обміняли в червні цього року: в Росії він перебував в одній тюремній камері з викраденим журналістом майже 11 місяців.
«Пліч-о-пліч в одній камері. Дмитро Хилюк передає своїм батькам і брату найкращі побажання. Каже, що живий, і сподівається на те, що його звільнять», – розповів після повернення на Батьківщину Влад.
Дмитро живий, і сподівається на те, що його звільнятьВлади, колишній військовополонений
Але російська влада постійно викреслює ім’я Дмитра Хилюка з українських списків на обмін. Продовжують тримати, як кажуть правозахисники, в якості заручника: до якихось особливих розпоряджень з Кремля.
«Я б не пояснювала це з точки зору нашої логіки, тому що наша логіка в межах правозахисної діяльності. Спирається на якесь міжнародне право. Навіщо це робиться? Утримати контроль, породити страх, черпати якийсь ресурс для обміну. Показати силу, що закони не важливі», – вважає Романюк.
Журналіст Стас Козлюк говорить те саме: «Росія ставиться до людей як до товару, як до валюти. І журналіст завжди дорожчий».
«Дуже небагато настільки відданих колег»
Дмитро Хилюк народився у 1975 році. Філолог за освітою. Учитель української та російської мов, випускник аспірантури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2005-му, у 30 років, він, за словами рідних і близьких, вирішив змінити своє життя: обрав професію журналіста.
«Дуже небагато настільки відданих колег у професії. За це його всі любили й цінували насправді. За цю відданість роботі», – розповідає Козлюк.
Хилюк віддав професії 20 років, він є автором тисяч публікацій, серед них – статті, пов’язані із захистом прав людини, аналіз ситуації фронті, репортажі про резонансні судові процеси.
Одна з останніх публікацій Дмитра перед тим, як його викрали російські військові, а його село потрапило під окупацію (2022 рік, 26 лютого, 7:49):
«Через Вишгородський район Київщини рухається близько 100 одиниць бронетехніки росіян. На бортах техніки – біла літера V, на рукавах загарбників – білий скотч».
«Для нас Дмитро, для колег, – уособлення всіх цивільних українців. Їх Росія щоденно і щоночі тероризує. Намагається вбити, зламати, катує, принижує, але вони не здаються і не ламаються», – каже шеф-редактор агентства УНІАН Михайло Ганницький.
На території Росії зараз близько 30 українських журналістів, захоплених під час окупації російськими військовослужбовцями, продовжують перебувати в полоні – це дані пресслужби Міністерства культури і стратегічних комунікацій (МКСК) станом на лютий 2025 року. У багатьох випадках ані правозахисникам, ані рідним і близьким викрадених людей їхня доля залишається невідомою.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
